Батьківський лекторій

ХТО МАЄ ПРАВО ЗАБИРАТИ ДИТИНУ 

З ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

     Чинними нормативно-правовими документами визначено обо­в'язки та права батьків або осіб, які їх замінюють, щодо своїх дітей. Зокрема статтею 150 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. № 2947-ІІІ (із змінами, далі — Сімейний кодекс України) визначе­но, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фі­зичний, духовний та моральний розвиток, поважати дитину. Пе­редача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

   Частиною 3 статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ (із змінами, далі — Закон № 2628) та­кож визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відпо­відальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

   Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитин­ства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ПІ (із змінами), батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і об­меження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, за невиконання та ухилення від ви­конання батьківських обов’язків.

   Відповідно до статей 184 та 164 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х (із зміна­ми) за невиконання або неналежне виконання батьківських обов'яз­ків, батьки можуть бути притягнуті до адміністративної, сімейно - правової та кримінальної відповідальності відповідно до статті 166 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ (із змінами).

   Права батьків щодо виховання дитини визначено у статті 151 Сімейного кодексу України. Відповідно до цієї статті батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання ди­тини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним осо­бам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

   Нормативно-правовими актами визначено також обов’язки на­вчального закладу. Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 p. № 1060-ХІІ (із змінами) забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у на­вчальних закладах покладається на їх власника або уповноваженого ним органу, керівника навчального закладу

   Частиною 2 статті 11 Закону № 2628 визначено, що дошкільний навчальний заклад має створити та забезпечити:

  • безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та на­вчання дітей, режим роботи;
  • умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я від­повідно до санітарно-гігієнічних вимог.

    Згідно з пунктом 1 розділу 2 Інструкції з організації охорони життя і здоров’я дітей у дошкільних навчальних закладах, затвер­дженої наказом Міністерства освіти і науки України від 28 жовтня 2008 р. № 985 (далі — Інструкція № 985), працівники дошкільного навчального закладу несуть відповідальність за збереження життя і здоров’я дітей.

    У пункті 3 розділу 2 Інструкції № 985 визначено, що приводячи дітей до дошкільного навчального закладу, батьки зобов'язані пере­давати дитину вихователеві. Ввечері вихователі зобов’язані переда­ти дитину батькам.

    Водночас, наказ Міністерства освіти і науки України від 28 жовтня 2008 р. № 985, яким було затверджено Інструкцію з організації охо­рони життя і здоров’я дітей у дошкільних навчальних закладах, не пройшов процедуру державної реєстрації та не був опублікований в установленому законодавством порядку, як це визначено у поста­нові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 р. № 731 (із змінами), а тому до батьків він не може бути застосований.

     Таким чином, оскільки відповідно до чинних нормативно-правових актів батьки мають право залучати до виховання дитини ін­ших осіб, то за потреби інші особи можуть забирати дитину з до­шкільного навчального закладу. У цьому випадку батьки мають написати на ім’я керівника навчального закладу відповідну заяву з переліком осіб, яким довірено забирати дитину з дошкільного на­вчального закладу. На підставі цієї заяви керівник навчального закладу дає згоду на те, щоб, окрім батьків, дитину з дошкільного на­вчального закладу забирали інші особи.  

 юрист КОСТЯНТИН АНІКЕЄВ

"Практика управління дошкільним закладом" 

№ 11/2011р.                      

 

 

ПРАВО ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ПОВНОЛІТТЯ, ЗАБИРАТИ СВОЇХ  БРАТІВ І СЕСТЕР

З ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

   Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України від 10 січ­ня 2002 р. №2947-111 (із змінами, далі — Сімейний кодекс) батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

   Частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (із змінами, далі — Закон № 2402) встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відпо­відальність за порушення прав і обмеження законних інтересів ди­тини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до Закону № 2402.

   У частині 3 статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ (із змінами, далі — Закон № 2628) зазна­чено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

   Згідно з частиною 2 статті 11 Закону № 2628, дошкільний на­вчальний заклад створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання.

   Тобто, вищезазначені норми встановлюють відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, та дошкільного навчального за­кладу за навчання дітей, збереження їх життя та здоров’я тощо.

   Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 6 Сімейного кодексу, правовий статус дитини має особа до досяг­нення нею повноліття.

   Частина 2 статті 6 Сімейного кодексу визначає, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Не­повнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до ві­сімнадцяти років.

   Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (із змінами, далі — Цивільний кодекс) фізичні осо­би у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років мають неповну ци­вільну дієздатність.

   Умови набуття та надання повної цивільної дієздатності визна­чаються статтями 34 та 35 Цивільного кодексу.

   З огляду на це, забирати з дошкільного навчального закладу своїх братів та/або сестер має право лише особа, яка досягла повноліття.

юрист КОСТЯНТИН АНІКЕЄВ 

"Практика управління дошкільним закладом"

№ 12/2013р.   

                                                                                

 


1
2